В общем да, невозможно и это понятно даже грудным детям.
Но ... как говорил тов. Сталин "Нет в мире таких крепостей, которых большевики не могли бы взять ... "
Ведь кроме УССР взяли и создали большевики всякие национальные автономии в РСФСР разным маленьким но гордым народам которые в отличие от некоторых "трипольских протоукров" и не помышляли ни о какой государственности.

Во-во прям как большевики, Грушевского пествовали, коренизацию проводили, Крым и Донбасс присоединили. Няшки просто

Кстати вот вам пример того, как батальон Аss-off не ненавидит царскую Россию.

Статья на мове, но очень показательна.

КЛЕВЕТНИКАМ РОССИИ»
ДО ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ГОЛОВНОГО ПРОПАГАНДИСЬКОГО ТВОРУ РОСІЇ.

Щиро шкода Олександра Пушкіна. З нього поборники «единой и неделимой» і за життя робили шанувальника імперії та тиранічного «самодержавства», і по смерті вони його не випускають зі своїх лап. Коли заходить мова про політичні погляди Пушкіна, то найчастіше апелюють до віршу «Клеветникам России», але передісторія його створення лишається мало кому відомою.
До сих пір безліч списаних Пушкіним паперів знаходиться під невсипущим оком спецхранів. Пробратися до них зовсім не просто! А чому?
Тому що він одразу ж перестане бути в свідомості народу бронзовим ідолом на послугах імперської влади, яким вона обробляє мізки своїх підданих, а обернеться в звичайну людину і глибокого мислителя, котрий ні в якому разі не міг своїм талановитим словом допомагати злодіям будувати державу гуманітарних катастроф і духовного канібалізму. За ним за життя наглядали не тільки примітивні нишпорки на окладах, але й добровільні «стукачі» високого політичного лету. Той же генерал Раєвський, герой Бородінської битви, писав в своїх донесеннях «на гору» про Пушкіна таке: «… имеет мысли во вред единодержавной империи».
А історія написання вірша «Клеветникам России» проста.
До Санкт-Петербурга приїхав прославлений поет Польщі Адам Міцкевич. Його ім’я було на устах у всіх, хто вмів в ті часи читати. Тоді «Дзяди» і «Пан Тадеуш» навічно входили в скарбницю світової культури. Навіть більш-менш естетично розвинуті імперці цього заперечувати не могли. Тому північна столиця імперії зустріла цього поета з розкритими обіймами.
«Ты составляешь славу времени царствования императора Николая І», – такий сумнівний комплімент говорили йому «сливки общества» при зустрічі. А потім його повезли на військовий парад. Серед інших його супроводжував молодий і талановитий гусар і поет Бенедіктов.
На вулиці стояв морозний ранок 14 грудня 1828 р. Всі події того дня і свої враження зафіксував Адам Міцкевич у поемі «Зустріч зі столицею імперії». Так от, він побачив безкінечні однострої піхоти, драгунів, гусарів, артилеристів, які немов би за вказівками чарівної палочки чітко переміщалися по просторому, засніженому полю.
"Під яку ж могутню силу потрапила моя Батьківщина!" – виказує занепокоєння поет і запитує сам себе: "Скільки крові потрібно нам, полякам, пролити, щоб здобути волю?» І відповідає: «Скільки буде потрібно, стільки і проллємо!»
Та ось пролунали крики захоплення: «Іде! Сам! Іде!». Гусар тактовно і виховано вибачився перед гостем столиці, зняв соболину шубу, яку лишив на свого денщика, і побіг на своє офіцерське місце в строю.
Опісля огляду пречудово вишколених військ імператор для своїх офіцерів організував пишний бал з дамами і танцями. На той бал потрапив і Адам Міцкевич, де і познайомився з Пушкіним. Цілу ніч розважалися офіцери та гості. А зранку Бенедіктов згадав про свою недешеву шубу і разом з Міцкевичем поїхав за нею. І вони знайшли її там, де й залишили. А біля тієї теплої соболиної шуби сидів скрючений замерзлий труп денщика. Раб навіть одягнути її на себе не посмів!
- Ось де справжня вірність! – вигукнув у захопленні московський дворянин.
- Це ж вірність пса, а не людини! – виразив своє здивування захопленню колеги польський поет.
Поему Міцкевича, що описувала цей випадок хотів опублікувати Пушкін в створюваному ним в той час журналі. Але цензура настоювала, щоб поет до невпізнанності, до втрати змісту, спотворив текст.
- Я підлічати не можу! – такою була відповідь Міцкевича на пропозиції «допрацювати» поему.
З цих причин співпраця між двома геніями не склалася, але вони затоваришували і виказували щире схвалення творчості одне одного. Але дружба між двома непересічними інтелектуалами викликала, як часто нині говориться, глибоку стурбованість в таємних владних імперських структурах, які постійно інформували про Пушкіна самого Миколу І. Імператор навіть мав упродовж тієї зими і початку весни кілька розмов з Олександром Сергійовичем. Про що йшлося під час тих «співбесід» достеменно не відомо, але здогадатися можна.
Та скоро шляхи-дороги поетів розійшлися: Адам повернувся на Батьківщину, де долучився до боротьби за політичне звільнення Польщі з-під влади двох могутніх імперій (між ними теж існувала своєрідна дружба і повне порозуміння відносно доль поневолених народів); Сашко ж занурився у вивчення історії часів Катерини ІІ.
Потім спалахнуло у 1830 р. польське повстання, котре жорстоко придушили імперські війська. Лідери повстанців, які не потрапили в полон, роз’їхалися по всьому світу. Зокрема, Адам Міцкевич шукав підтримки, хоча б моральної, польським прагненням свободи у французькому суспільстві.
Європу сколихнуло обурення від дій Московії на землях Польщі. Хоча ніяких практичних дій і не послідувало з боку Європи на безчинства москалів, але керівникам великої розбійницької держави хотілося опісля масових злочинів заспокоїти своє сумління, яке їх все ж таки турбувало. От саме для цього і знадобився високий моральний авторитет Пушкіна. І він вигідно обміняв частину свого авторитету на дозвіл дістатися до архівних матеріалів з історії Пугачовського повстання. Тоді його ця тема дуже цікавила. Так і з’явився вірш «Клеветникам России».
Ця якісна, але зовсім не геніальна, поезія викликала здивування в усієї освіченої Європи естетично-етичною безпринципністю. І Міцкевич відразу ж написав Пушкіну розлогого листа. Зміст послання можна виразити в чотирьох словах: «Що з тобою друже?».
Російський поет відповів так: «Тебе хорошо известно, что в России пишущему человеку нельзя не подличать!» (точна цитата з листа із кількох аркушів).
Ось така історія появи вірша «Клеветникам России».
До лютневої революції 1917 р. зі всього значного доробку геніального поета в Московії ця посередня поезія тиражувалася найбільше. Нею які тільки дії не виправдовувала імперська влада! Але в 20-х рр. ХХ ст. цей вірш Пушкіну стали ставити в провину, називали брудною плямою на всій високій творчості «невольника чести». Той же Маяковський, сам прислужуючи більшовикам, не один раз говорив про те, що Пушкіну прийшлося кілька днів в творчому плані постояти на колінах.
Та в 1936 р. розпочалися підготовка до відзначення пам’ятної дати смерті Поета. І його вірш «Клеветникам России» був занесений, як це не смішно, до переліку найвидатніших поетичних досягнень світової поезії. Але хіба можна його ставити в один ряд з тими ж «Маленькими трагедіями», «Борисом Годуновим», «Піковою дамою», «Поєдинком», «Історією Пугачовського бунту» та навіть з пушкінською любовною лірикою? І у всьому світі люди це ясно, як божий день, розуміють.
Лише в одній Московії цим віршем, котрий написаний поетом тоді, коли він стояв на колінах, розмахують, як доказом того, що великодержавний розбій є доброю, моральною і справедливою справою.
https://vk.com/batalion.azov?w=wall-72444174_5220


Ну как вам слог один в один и терминология, как у красной сволочи. И впринципе такая статья в каком-нибудь УССРийском литературном журнале была вполне бы к месту. Поэтому все те, кто вещает, что Кровавые ЦОри вырастили хохлосепаратизм отправляются к параше.

Предлагаю ознакомится с мнением М.С. Грушевского по этому вопросу. Думаю его мнение в данном случае будет весомей мнения видимо плохо учившегося даже сельской хохлошколе киборга. Цитаты из сборника статей этого патриарха украинского сепаратизма, а по совместительству советского академика, под названием "Освобождение России и украинский вопрос". Вот, что пишет Грушевский о том, как царизм способствовал украинскому сепартизму:

Претензии тут предъявляют к большевикам ленинской гвардии, хотя и в первой части сталинского правления Грушевский успел побывать академиком всесоюзного масштаба:

"Невозможность продолжать за границей полноценную работу ученого-историка привела к тому, что Грушевский предложил свои услуги Харькову (тогда столица Украины). Он сочувственно отнесся к образованию СССР на федеративной основе и после получения разрешения властей вернулся в марте 1924 г. в Киев. К этому моменту он уже был избран академиком Всеукраинской академии наук, где встал во главе историко-филологического отдела. Под его руководством работали многочисленные комиссии, десятки сотрудников. Печатный орган отдела журнал «Украина» публиковал как статьи самого Грушевского, так и других сотрудников. Возобновилась традиционная для киевской школы археографическая деятельность: в изданиях отдела выходят в свет многие ранее неизвестные документы украинской истории.

В 1926 г. в СССР широко отметили 60-летний юбилей Грушевского. К этой дате был выпущен сборник посвященных ему сочинений. Вновь начали выходить тома «Истории Украины-Руси». Не прекращал он и педагогической деятельности, руководил аспирантами. Его ближайшей помощницей была единственная дочь Екатерина, талантливый историк и социолог (впоследствии она была репрессирована и умерла в лагере). Признанием заслуг Грушевского-ученого стало его избрание в 1929 г. академиком АН СССР. Но этот успех был последним. Наступил «великий перелом» 1929 – 1931 гг."
http://www.runivers.ru/lib/authors/author45146/

Конечно, я в курсе, что Грушевский был академиком и при Советах. Когда-то давно эту тему перетирали.

Был, и это дало положительный результат. Немного перефразируя известное выарежние: "положительный результат оправдывает любые средства". Большевики не просто вернули украинские земли, которые были при РИ, но ещё и сверху добавили. Более того, в УССР не было даже попыток восстаний (локальная бандеровщина не в счёт, т.к. западенщина была свежеприсоединённая; т.н.м. и её тоже успокоили полностью в 50-е). Не надо про абстрактные духовные скрепы, давайте про конкретную выплавку чугуна.

Украина-2 появилась когда СССР уже практически демонтировали, никакого приступа свидомсти, пресловутого взрыва "мины замедленного действия" не было вообще. А было так сказать "берите незалежности столько, сколько хотите". Горбачёв слился, Ельцин в пуще каракулю поставил. Вот и взяли все, кому было не лень. Политика 20-х к политике 80-х имеет такое же отношение, как Граучо Маркс к Карлу Марксу.

Украинизация, проведенная при большевиках, с помощью академика Грушевского в том числе, дала положительные результаты? Я все правильно понял?

Да всё правильно - украинизация и дерусификация по-советски - это хорошо. А по антисоветски - это плохо.

Западная Украина присоединена благодаря академику Грушевскому?

Сказал-то я правильно, а понял ты -- ставлю 1:100 -- нифига неправильно. Украинизация была компромиссным вариантом с локальной интеллигенцией и элитой. И это был успешный компромисс -- никто потом не устраивал сепаратизма, а выплавка чугуна возросла до небес. Положительный результат? Да. Значит, он оправдывает любые средства.

А если бы не пошли на компромисс с разными господами Грушевскими -- неизвестно как бы сложилась судьба. Альтернативную историю вроде бы Карамьян любит, к нему обращайся. Я же изрекаю факты.

Не Западная Украина присоединена благодаря тому, что в УССРии была "коренизация" и дерусификация, и западенцам было таким образом проще влиться в состав советского государства. Этож хитрый план великого сталена, как я раньше то не догадался

Косвенно. Благодаря тому, что Грушевский был приспособленец, прогнулся под большевиками. Западенщину сверху на это дело напаяли. Некоторые говорят, что напрасно, я так не считаю, но это уже отдельная тема.

Вообщем план таков. Творите что угодно, хоть дерусификацию, хоть дехристианизацию, главное чтоб выплавка чугана росла, и днепрогэсы строились. Вот теперь то всё понятно, а то что-то про "кровавых ЦОрей" пургу нёс.

Когда вы говорите, Александр, не знаю уж как вас там, впечатление такое что вы бредите.
Какой компромисс, с какой интеллигенцией??? О чем вы вообще??? Большевики раздавили всю интеллигенцию! Что она вообще могла она сделать, если бы с ней не пошли на компромисс??? Подняла бы восстание хохлов, которые не сном, не духом не знали, что они украинцы? Люди добрые, ну это же реально - идиот!!!

Тоже самое. Бред умалишенного. Я думал РККА присоеденило бывшую Галицию, а нет - это сделал косвенно приспособленец Грушевский, очевидно заманивший галичан в совдепию. Причем посмертно. А они были счастливы и от счастья по схронам сидели. Блин, реально либо клоун, либо идиот.